Бій кипів праворуч і ліворуч. Уся висота була порита снарядами, випалена вогнем, але коли німці під прикриттям танків піднімалися в атаку, вона знову і знову оживала.

Олександру Михайлову в цьому бої супроводжувала удача. Праворуч і ліворуч зяяли відроги глибокого яру. Танкам не підійти. І коли гітлерівці піднялися в атаку, Михайлов вогнем праворуч відітнув їх від танків. Ворожі солдати залягли, і важко було зрозуміти: тільки причаїлися вони або вже ніколи не піднімуться.

Убік  вогневої позиції Михайлова фашисти направили танк, але він доповз до яру і змушений був позадкувати назад. Тоді кулеметом зайнялися фашистські мінометники й артилеристи. Але їхній удар довівся вже по порожньому місцю. Кулемета там уже не було. Яром Михайлов добрався до запасної позиції, що знаходилася в тилу фашистів.

Ворожі танки й автоматники знову пішли в атаку. Спочатку бойові порядки роти Алексєєва обробляла артилерія. Ще не змовкли розриви останніх снарядів, а танки вже підходили до районові оборони.

Прищуливши ока, Михайлов пустив довгу чергу по    гітлерівцях, що біжать за танками.

Атака ворога спершу сповільнилася на флангах. А потім і зовсім захлинулася... - Зв'яжіться зі штабом бригади,- наказав Балаян Фи-накову, витираючи пілоткою зіпріле чоло. - Передай: атака відбита.

Але телефон мовчав. На лінії був порив. І тоді Финаков вискочив на бруствер окопу.

- Ти куди? - крикнув Балаян.- Назад!

Але було вже пізно. Петляючи між лійками, Финаков кинувся до кущів, де був захований човен. Через хвилину Финаков уже плив по ріці, швидко орудуючи веслом. Поруч з човном піднявся стовп води. Завив шестиствольний міномет. У цей час убік  лісу виплила ланка ворожих стерв'ятників. Один з літаків раптом перемінив курс і кинувся до ріки. Кілька бомб одна за іншою упали біля човна безстрашного зв'язківця. Благополучно досягши протилежного берега, Финаков з котушкою зник у прибережних кущах.

Пізніше в нагородному листі на представлення до звання Героя Радянського Союзу командир 9-го мехкорпуса Малыгин писав:

"Финаков, ризикуючи життям, -виправив порив лінії під вогнем супротивника і сильним бомбардуванням... Зі свого автомата знищив трьох гітлерівців, що хотіли включитися в його телефонну лінію".

У траншеї Алексєєва показався комбат. Немов читаючи думки солдата, Балаян тихо і чітко промовив:

- За Дніпро, що ми взяли... Якщо не устоїмо, - знову прийдеться комусь брати; Як тільки друга колона ворога вступить у бій, нас підтримає вогнем лівий берег...

Дим, закриваючи всі, висів над полем. І тільки по швидких блискавках пострілів, по залізному ворушінню, ревінню моторів Балаян угадував просування танків по березі Дніпра...

- Зв'язківець, рацію! Перший, перший, я - "Сокіл"... Танки на ріці. Обходять ліворуч...

- Бачу. Зараз ми них зустрінемо... Тримаєтеся! З лівого берега зметнулися вогневі стріли... Стріляли самохідки. Спалахнули ворожі танки - один, другий, третій... Гітлерівці позадкували назад. У цей час з лівого берега понеслися "илы".

- Товариш капітан! Наші штурмовички! Миленькі! - закричав зв'язківець.

З траншів полетіли червоні ракети, і штурмовики, розвертаючись, пішли на коло... Запалали німецькі танки, бронетранспортери.

Ледь сховалися "илы",. німці знову почали атаку. Один танк навіть увірвався на вершину висоти. Підім'яв станковий кулемет. Ринувся було прасувати окопи, але спалахнув. Хтось з кулеметного розрахунку приловчився і кинув у нього пляшку з запальною сумішшю... Згодом кулеметник Павло Антонович Горошок згадував: "З п'яти танків, що прорвалися до наших траншей, три ми підпалили.' Два повернули назад. Ні бомби, ні снаряди, ні міни, ні гусениці танків не зломили нашу волю, наше прагнення до перемоги. Ми вистояли. Мій розрахунок прикривав русло струмка, що впадає в Дніпро з яру поблизу Зарубенец. Гітлерівці намагалися скинути нас у ріку. Нам на допомогу поспе