Перед учасниками наради виступив генерал К. С. Москаленко.

- Ми напередодні вирішального штурму,- говорив командарм.- Гасло сьогоднішнього дня - "Даєш Дніпро!" Багато ворогів захлинулося в його водах. Його перетинав битий під Полтавою король шведський, що біг у Туреччину. Дніпровські води бачили воїнів у будьонівках, що поспішали бити інтервентів. Тепер їм доведеться бачити розгром гітлерівців... Йдіть до солдатів і розповісти їм про головний. Я знаю, наших воїнів не потрібно ні переконувати, ні примушувати - перед нами - Дніпро, Київ. Але Дніпро від цього не стане дрібніше, а ворог слабкіше. Тому не бійтеся великих слів. Скажіть їм, що сьогодні в усім світі немає прекрасніше людей, немає

честнее і світліше, щедріше, ніж вони. Скажіть, їм - вони на порозі безсмертя. Скажіть їм, що перед нами не просто той берег Дніпра - перед кожним берег його долі.

Відразу ж після наради К. С. Москаленко і К. В. Крайнюков поїхали на передній край.

Поспішали до Дніпра і усі війська. А під час коротких привалів політпрацівники, агітатори розповідали воїнам про майбутні задачі, колишні воїни поділялися багатим досвідом форсування рік.

Те там, те отут зустрічалися летучі фронтові агітбригади. Проводилися короткі партійні збора, мітинги. Широкий розмах прийняла пропаганда військової присяги.

Шлях до Дніпра пролягав по землі, знівеченої гітлерівськими солдатами. Куди ні глянь - попіл, руїни, дим пожарищ. Повішені, розстріляні. Сама обстановка сприяла вихованню ненависті до ворога.

У багатьох дивізіонних газетах була надрукована хвилююча розповідь А. С. Олексенко з Золотоноші, що чудом залишився живий, розповідь про звірства фашистів, про розстріл більш семи тисяч селян, робітників, учителів, лікарів...

"Воїн! Помни про цьому!" - закінчується розповідь.

І куди поділася утома. Скоріше до Дніпра! "Даєш Дніпро!"

По шляху до передових частин К. С. Москаленко і К. В. Крайнюков зупинилися біля групи бійців, що розташувалися на привалі й уважно слухали розповідь старшого сержанта. По достатку нашивок, що позначали важкі і легені поранення, і медалей, що блискали на вигорілій гімнастерці, неважко було зрозуміти, що оповідач уже багато чого випробував на своєму шляху. Побачивши o генералів, він подав команду солдатам, відрапортував, що він, старший сержант Коваль, проводить з бійцями бесіду про майбутню переправу через Дніпро.

- Продовжуйте, -. сказав К. С. Москаленко. І, щоб не стискувати колишнього воїна, відійшов убік .

- Саме головне - не маяч на березі перед очима супротивника,- назидательно говорив молодим солдатам старший сержант.- Не чекай, поки тобі місток побудують або катер подадуть. Це не недільна прогулянка на пароплаві з буфетом, таранею, пивом...

Солдати дружно розсміялися. А старший сержант продовжував:

- На війні кмітливість потрібна, солдатська спритність. Підійшов до ріки - і відразу ж готуйся до переправи. Коль немає на березі човнів, треба зв'язати пліт з дошок, колод. Нарешті, і плащ-намет може зійти: досить набити сіном, очеретом неї. На такому "плоті" і сам не потонеш, і зброю збережеш сухим, готовим до бою. Словом, смілива і вмілому - ріка не перешкода...

Коли Коваль замовк, Крайнюков запитав слухачів:

- Не оробеете перед дніпровською широчінню?

- Ні,- дружно відповіли солдати.- Перепливемо.

- А не утомилися крокувати? - запитав командарм.

- Відверто говорячи, притомилися ми. Але відпочивати ніколи, особливо мені,- відповів за всіх старший сержант.- За Дніпром моя родина. Чекає мене - не дочекається. І може, нікого не застану в живих... - От тому ми і повинні поспішати, щоб і вашій родині врятувати, і тисячі інших з тяжкого полону визволити,- прощаючи, сказав К. С. Москаленко.