І сам строго стежив, щоб бойові порядки піхоти увесь час були насичені артилерійськими засобами, супроводжували піхоту вогнем і колісьми весь період бою. За успішне форсування Дніпра, стійкість і мужність у бої при захопленні й утриманні плацдарму генералові Д. Ф. Дремину було привласнене звання Героя Радянського Союзу.

Щодня  народжував нових героїв.

...Командир знаряддя єфрейтор Олексій Олексійович Євстигнєєв. виявився в оточенні. За підтримкою танків супротивник кинув в атаку до .200 автоматників. Єфрейтор швидко розгорнув знаряддя і відкрив вогонь по ворогу. Підбив один танк, знищив до взводу автоматників. 25 січня після п'яти масованих нальотів авіації знову показалися танки. А. А. Євстигнєєв викотив своє знаряддя на пряме наведення. У бої двадцятилітній командир був поранений. Перемагаючи біль, він продовжував вести вогонь. У цьому бої він знищив роту автоматників, підбив два танки і два самохідних знаряддя. І загинув смертю героя, не відступивши ні на крок.

У важкому положенні виявився 1-й батальйон 520-го стрілецького полку. Батальйон поспішав на виторг сусідам, що вели бої за село Вотылевку Лысянского району. Тільки колона підійшла до окраїни, як на вулицях з'явилися гітлерівські танки. Майор Михайло Васильович Галкін, заступник командира 576-го Червонопрапорного артполку, наказав розгорнути полкову

артилерію. Коли загинув розрахунок, сам став за панораму знаряддя і підбив танк. Потім підняв у контратаку бійців і особисто знищив більш двох десятків фашистів. У гарячій сутичці Галкіна важко ранило, але він продовжував вести бій і загинув як герой.

Над ранок 6 березня стрілецький батальйон під командуванням гвардії капітана Василя Дмитровича Коннова підійшов до ріки Гірський Тикич біля села Антонівки. Ні човнів, ні понтонів полк не мав та й розгорнутися їм ніде було на цій вузькій, неглибокій і стрімкій ріці. Капітан В. Д. Коннов першим кинувся в холодну воду. За ним пішов командир взводу гвардії молодший лейтенант Яким Андрійович Гаврилов. Натхнені прикладом офіцерів, бійці кинулися уплав через вируючу ріку. Батальйон почав настання на Антонівку. Першим увірвався рядовий Панас Шатохин. Будучи пораненим, він відмовився йти в санчастину, продовжував відбивати люті контратаки супротивника. У короткої, але жаркій сутичці батальйон вибив ворога із села. Взвод молодшого лейтенанта Гаврилова захопив коштовні штабні документи гітлерівців. Взводний був поранений, але так само, як і Шатохин, нашвидку перев'язавши рань, продовжував вести бій. Незабаром на захоплений плацдарм переправилися танкісти і кинулися на Маньковку й Умань.

У боях за Гірський Тикич звання Героя Радянського Союзу був визнаний гідним і замполіт 136-го полку гвардії майор Леонтій Семенович Смовзюк, уродженець села Скибинец Тростянецкого району Вінницької області. Загинув він 17 березня 1944 року на своїй рідній землі. Случилося так, що полк потрапив в оточення під Тульчином. І тоді з розгорнутим прапором бійців повів в атаку замполіт. Він був двічі поранений, утратив зір, але продовжував вести бій. Останніми словами комісара були: "Бережіть полковий прапор, уперед!"

Колишній редактор дивізіонної газети "Захисник Родіни", нині науковий співробітник музею Брестської міцності С. В. Маслюків у баладі, надрукованої тоді в газеті, писав:

Віч-на-віч   зійшовши з ворогом

У нерівному тім бої,

За щастя, за рідний будинок,

За Родіну свою, за командира свого,

За прапор-честь полку

Загинули усі до одного улюбленці Смовзюка.

Не випускаючи автомат з перебитих рук,

Загинув улюбленець усіх солдатів

Герой майор Смовзюк.