вела настання на Великий Букрин. Після бою він під ураганним вогнем супротивника зробив одинадцять рейсів, переправляючи на правий берег радянських воїнів, а потім з бійцями свого підрозділу пішов у бій.

Разом з Германом Коротковым переправився через Дніпро і єфрейтор Борис Вікторович Михалев. Пізніше у своїх спогадах він писав: "Близько 16 годин 22 вересня 1943 року ми почали переправу під шквальним вогнем. Фашисти стріляли з кулеметів, мінометів і знарядь. Нас бомбили. Але все-таки  ми доплили. Ми було сім чоловік. Ми з ходу ввірвалися в траншею і вибили гітлерівців. Пізніше, уночі, на цей клаптик землі, захоплений нами, переправився весь батальйон. А наше відділення пішло в бій за Трахтемиров, а потім - на Великий Букрин".

Не посоромив слави уральського робітника гвардії старший сержант, командир відділення взводу розвідки 52-го танкового полку Дмитро Миколайович Смирнов. У грудні 1943 року армійська газета "Уперед на Захід" писала про нього: "Шлях до слави звивистий і тернистий, як гірська стежка. До війни Дмитро Смирнов був простим уральським робітником. Він слюсарював на заводі, що давав країні танки... Потім попадає на фронт... Видно, на роді йому написано: бути розвідником, сьогоденням, лихим - грозою для німецьких загарбників... Якщо має бути важка ноч

ная операція, неї доручають Смирнову. Командир знає: Смирнов не підведе, Смирнов умре, але задачу виконає- доставить у підрозділ потрібні зведення.

Один раз Смирнов із групою партизанів ціла доба в тилу німців вів бій з переважаючими силами гітлерівців. І особливо відрізнилися розвідники і їхній командир при форсуванні Дніпра. Тут цілком виявилися усі військові якості уральського богатиря. Смирнов неодноразово ходив у зухвалі розвідки і приносив дані про розташування вогневих засобів супротивника. Молодому уральцу приходилося брати участь в атаках, що переходять у рукопашні сутички. І бився він, як богатир, як патріот великої російської землі, що випоїла його і вигодувала своїм життєдайним соком. Груди уральца прикрашають орден Червоної Зірки. Але це не все, недавно йому привласнене звання Героя Радянського Союзу".

Цим же Указом звання Героя Радянського Союзу було привласнено і його бойовим друзям: Д. И. Плакидину, Н. С. Тестову, С. С. Куприянову, В. И. Лаврову, Г. В. Короткову, Б. В. Михалеву.

"Клянуся тобі, батько, що з честю зумію відстояти священну землю, що ви нам завоювали", - писав напередодні бою командир відділення гвардії старшина Вілен Іванович Бурмистров батькам у місто Бондюгу Татарської АРСР. Ще в дитинстві Вілен із хвилюванням слухав спогаду батька про незабутні роки громадянської війни. Іван Петрович розповідав синові про боротьбу за встановлення Радянської влади на Камі, про бої з колчаковцами і про бойових друзів-партизанів. Хлопчик уважно слухав усі розповіді, мріяв стати такі ж хоробрим, як герої революції.