Потім по дорозі вони ще не раз зупинялися. Цікавилися самопочуттям солдатів, подбадривали.

- Ну як, друзі, є чи порох у порохівницях,  чи міцна сила . солдатська? - запитував командарм, під'їхавши до голови полку на марші.

- Коли ноги так поперек розімнуться, до Берліна дійдемо,- кинув жарт боєць. І коли сміх затих, додав:

- У мене батька повісили фашисти, я знайду того ката і на краю світла, товариш командуючий.

І йшли, йшли... Палали села... Димівся степ... Ніч застала них у дорозі, неподалік від господарства генерал-майора Д. Ф. Дремина. Почувався, десь недалеко Дніпро. Шумом, рухом, людськими голосами була наповнена лісова темрява. Шофер зрідка уключав фари, і в їхньому білому коридорі миготіли те заляпаний борт вантажівки, те солдатські пілотки, то кухня, що розприскує по дорозі розпечені вугілля, те сірі невыспавшиеся особи солдатів. Усе це йшло, рухалося, копошилося, скакало в пітьмі туди, де за заплавними лісами ніс свої води широкий Дніпро.

За поворотом блиснула гладь ріки.

- Дніпро? - швидко запитав генерал. "- Не-і... рукав... Дніпро далі,-відповів шофер.

Незабаром були в Д. Ф. Дремина. Той розповів про обстановку. До цього часу в ніч на 22 вересня вийшли на берег Дніпра і передові загони 237-й і 42-й гвардійської, 161-й і 337-й стрілецьких дивізій. Одночасно з дивізіями 40-й армії до сивого Дніпра вийшли і передові загони 3-й гвардійської танкової армії.

І відразу ж уночі на правий берег були спрямовані перші розвідувальні групи.

Усюди почалася підготовка до форсування. Солдати в'язали плоти з колод, хмизу і дошок, майстрували саморобні понтони.

На світанку, залишивши машини в укритті, пішли по хитких пісках, що поростив лозняком. В особу вдарив різкий сирий вітер, і поглядові відкрилася неосяжна водна гладь.

- Ну, здраствуй, рідний ти наш Дніпро,-тихо проговорив Кирило Семенович і тяжко зітхнув: - Нелегкий був шлях до тебе, ох як нелегкий!..

Був високий той берег Дніпра, а в межлесье прорізала смугу зорі величезна висота, чиста, без кущів і дерев. Крізь окуляри бінокля видні ворожі окопи.

- Представляю, як гарячково підтаскує супротивник на правий берег технікові і війська,-немов угадуючи думки командарма, сказав К. В. Крайнюков. І потім рішуче:- Ми повинні якнайшвидше   почати форсування. Інакше воно обійдеться нам дорого.

- Так, так, звичайно,- підтвердив Москаленко.- За даними фронтової розвідки, за Дніпром зосереджені великі сили. І от що ворог замислив, як побудував оборону, які сюрпризи нам підготував, хотілося б ще з'ясувати й уточнити. Потрібно форсувати не тільки стрімко, але і продумано...

Усюди на левом бережу з незвичайною швидкістю виготовлялися переправні засоби. І під прикриттям чагарників вони підтаскувалися до самому урезу води.

Величезну роботу в ці дні проробив начальник інженерних військ 40-й армії полковник А. П. Петров. Недарма за успішне форсування Дніпра південніше Києва і міцне закріплення плацдарму на західному березі йому було привласнене звання Героя Радянського Союзу. А. П. Петров, почавши свою службу рядовим у 1919 році, у 1962-м звільнився в запас у званні генерал-майора. Його груди прикрашають два ордени Леніна, чотири ордени Червоного Прапора, орден Кутузова ІІ ступеня, орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня, 9 медалей. Нині А. П. Петров проживає в Москві.

У незабутню ніч 23 вересня почалося масове форсування Дніпра.

Разом з К. В. Крайнюковым К. С. Москаленко проводжав штурмову групу 161-й стрілецької дивізії генерал-майора П. В. Тертышного.