Капітан підійшов до висотки "Шпиль". Праворуч і ліворуч ледве чутно скреготали лопати - солдати переобладнали німецькі окопи, бліндажі. Працювали мовчачи. Звідкись з тумана зринув лейтенант Алексєєв. Уривчастим шепотом заговорив:

- Біля Цибулин є траншеї. Підготовлено вогневі позиції. Але ще не зайняті. А що, якщо висунути кілька підрозділів? Нам же ці метри прийдеться після брати...

Загорялася зоря над лісами, вогненно палала в гущавині дерев. Балаян ще раз оглянув позицію Алексєєва. Потім покликав молодшого лейтенанта Попова.

- Зі своїм взводом займеш оборону в хуторі Цибулини. Частина бійців направиш на Григоровку. Коли там почнеться бій, удариш з тилу.

Відправивши взвод П. Ф. Попова, він ще раз перевірив вогневі позиції Алексєєва. Подобався Балаяну цей небагатослівний двадцятилітній лейтенант. Славився своєю хоробрістю й у той же час обачністю. Купину він не вважав укриттям, закапував роту на повний профіль у землю. І ніяка сила не могла примусити його потім відступити з зайнятого рубежу.

Так, Алексєєв був майстром і оборони, і атаки. Навіть зараз його рота першої форсувала Дніпро. Першої і прийме бій.

Балаян обходив траншеї, діловито мацав бруствери, уточнював орієнтири, запасні вогневі позиції...

- Як, товариш сержант, вистоїмо? - звернувся він до командира відділення Габбасу Гиниатуллину.

- Кому дорога Родіна і честь, той буде безстрашним. У нас один шлях - уперед,- відповів Гиниатуллин.

Габбас Гиниатуллин на фронті знаходився, як і комбат, з першого дня війни. Незліченні атаки німецьких танків довелось відбивати йому під Сталінградом. Ставши командиром відділення, він   учив молодих солдатів не тільки влучно стріляти і знаходити уразливі місця в броні ворожого танка. "Хочеш перемогти ворога - підпускай його ближче, нехай підставить бік, і тоді змело бий", - говорив він своїм солдатам.

Під час переправи одним з перших форсувало ріку і відділення Гиниатуллина. І от тепер цей колишній колгоспник з Татарії діловито маскував свою вогневу позицію, розчищав сектор обстрілу.

Майже поруч з ним установлював свої кулемети розрахунок сержанта Гераськина. Туляк, родом із села Монастырщик. На фронті із сорок першого. Неподалік займала вогневу позицію нерозлучна п'ятірка - кулеметник Іван Рыбалко, молодший сержант Олександр Анцупов, кулеметник Олександр Михайлов, заступник командира відділення Олександр Горчилин, молодший сержант, командир відділення бронебійників, безжурний одесит Семен Гельферг.

Коли фашистська Німеччина напала на нашу країну, Олександру Анцупову не було і сімнадцяти років. У перший же день пішов у військкомат. Один працівник військкомату, молодший лейтенант, узяв заяву і йообещал надіслати повістку. Анцупов кілька разів приходив к'нему, але завжди одержував ухильну відповідь: мол, коли треба, викличемо. Зрештою   один із працівників військкомату не витримав:

- Слухай, юнак, а хіба ростити хліб - це не фронт? Кожен пуд хліба, кожен центнер молока - це теж зброя. Розуміти треба.

Анцупов повернувся в село. Разом із земляками допомагав він фронтові усім, чим міг. Але затаєною мрією його було якнайшвидше   потрапити в Діючу армію. І ця пора, нарешті, прийшла. У 1942 році по напрямку односільчан їде в Новосибірськ працювати на завод. А відтіля призивається в ряди Червоної Армії. Вперше Анцупов зустрівся віч-на-віч   з ворогами на Орловсько-Курській дузі. Гвардії підполковник запасу Володимир Іванович Панів згодом згадував: